Кому вы сопереживаете? Героям? Песни о евроМайдане — практически хиты сезона. Вскоре, при поддержке одного из политиков-олигархов, выйдет в свет более 10 томов стихотворений о евроМайдане. Это называется романтизация образа. Владимир, с которым я связался при помощи знакомого психолога, не вписывается в медийный формат. Если говорить языком шоу-бизнеса, он неформат. Он не похож на патриота с телеэкрана, который отстаивает свободу до конца. Одежда Владимира не украшена свастикой. Пока мы шли к месту проведения интервью, он ни разу не произнес «Слава Украине!», а во время разговора я от него не услышал слова «побратим». Владимиру 25 лет, он строитель из Львовской области (в целях безопасности просят не упоминать город проживания героя и место встречи. — Р. Б.). Он не играет в тягнибоковские игры. Новый знакомый заводит меня в один из захваченных офисов в центре Киева. Еще с несколькими земляками он квартируется в одном из кабинетов. Мы заходим в зал для совещаний. Теперь здесь заседают такие, как Владимир. Для одних они герои, для других — ненавистные бандеровцы. На «бандеровца» мой знакомый не обижается, но и героем себя не считает. Мне сложно назвать Владимира евроМайдановцем: образ, который навязывает телевидение, и конкретно этот человек — несопоставимы. Разговор получился несколько рваным. Владимир все время пытался сказать что-то важное. Часто говорил невпопад. Иногда было сложно воспринимать сказанное им. Я специально не делал литературного редактирования текста нашего разговора. Главная мысль моего собеседника: ЕвроМайдан — не сказка, и романтики там было мало. Читайте: Украину объединит не Тимошенко, — Биденко «Тобі нічим не допоможуть» — Давно на євроМайдані? — Більше трьох місяців. Але вже час додому. — Чому? — Якщо ніде не записаний, тебе ніхто не поважає. Ти ніхто. — Тобто ви — ніхто? — Можна й так сказати. — А як це — «ніхто»? — Тобі нічим не допоможуть. Нам пощастило — знайшовся спонсор київський, який купив броніжилєти. Він не давав гроші на скриньки (для благодійних внесків. — Р. Б.), ото як люди кидають. Бо вже люди дізналися, що гроші в дуже великих розмірах пропадають. Підійшов він до нас. «Хлопці, чим я можу допомогти? Знаю, що гроші пропадають». Ми порахували, що нам треба дев’ятнадцять броніжилєтів. Він особисто кожному дав їх в руки. Повара на кухні в броніжилєтах ходять, а пацани з передової на Грушевського їх не мали. Смішно… Коли «Свобода» віддала КМДА, звідти витягнули дві з чимось тисячі броніжилєтів. То нащо вони їх там тримали? — Може, двісті бронежилетів? — Близько двох тисяч! Хтось з наших раніше ходив питатися, йому казали, що нема. А вони там були. Так само, як і в профспілках (у Будинку профспілок. — Р. Б.): після пожару лазили там, в підвалах були згорнуті броніжилєти. — Ви відповідали за якусь ділянку оборони? — Нас — шестеро, то ми, як вам правильно пояснити… взяли одну барикаду, і ту барикаду тримали. Барикада біля входу на «Динамо», як йти до «мосту кохання». — Там і жили? — Спали в палатках біля профспілок. Ще на нашій барикаді були пацани із Запоріжжя, пару чоловік із 29-ї сотні. — Барикада була якось за вами закріплена? — На Грушевського вже знали, що ми туди ходимо, і без пропусків нас пропускали. «Не втік, бо мав стояти» — На євроМайдані є ієрархія? — Я думаю, що ні… І ще одне: перед 18-м числом (лютого. — Р. Б.), як штурм був на Грушевського, десь за десять хвилин до цього «Правий сектор» відійшов за барикаду. — А звідки упевненість, що саме «Правий сектор»? — Ми знали десятників, які ходять, кричать вічно, в лице. — Відійшов десяток—два, більше? — Більше. Знімали ж перед штурмом. І видно було, скільки людей лишилося за п’ять хвилин до штурму. — Чому Ви залишилися? — Ми там мали стояти. В момент штурму було нас п’ятеро. Із мого міста троє, ще один із 29-ї сотні мужик зі своєю жінкою. Щастя, що та жінка знала план відходу. — Звідки? — Хтось їй пояснював раніше. В чому суть: як відходили під Ляльковий театр, на горі стояла група, що ніби нас мала прикривати. А вона навіть в курсі не була, що там уже штурмують. Собі сиділи, з дівчатами тупо ржали. Якби ми їх не побачили, менти би їх окружили, — то сто процентів. Короче, завчасно їх попередили. — І вони почали прикривати? — Та де — то вже все йшло! — Вас били? — Особисто мене — ні. Міша з Одеси, тут з ним подружився, добре получив від БТРа. Йому ногу затиснуло. От тільки зараз (розмова відбулася у вівторок, 4 березня. — Р. Б.) почав ходити більш-менш. Ну а в мене нічого такого не було. «Самооборона? Бидло» — На вас немає обличчя. — Розчарований… — А чим найбільше? — Та от тим, що вони всі бояться — оті, із самооборони! Для чого вона взагалі створювалася, якщо втікає? — Ви входите до якоїсь сотні? — Я ще перед Новим роком записався у дев’яту сотню. Але там довго не був. — Чому? — На Новий рік додому поїхав. А коли повернувся, уже не хотів нікуди записуватись. Найшов своїх і разом жили. Зараз один із наших старших ніби хоче зробити організацію. Щоб могли нам давати якісь бейджики, оті пропуска. — А в чому сприяють бейджики? — Зараз вже ні в чому. Раніше, ще як барикади стояли, то не всюди можна було зайти. Навіть на Грушевського без бейджика не зайдеш. — Там щось коїлося незаконне? Наприклад, готувалися «коктейлі Молотова»? — Звичайно, що готувалися. — Тобто до штурму готувалися? — Так, але не було ще тих масштабів, як на другий день після штурму, коли люди почали звозити бензин. На чоловіка десь по чотири, по п’ять мали. — Ви теж кидали «коктейлі»? — Так. Тоді, коли вони нам прорвали барикаду і йшли на нас. І вже коли відступали. — Влучили? — Зразу говорю: ні. — Міліціонерів не пожаліли? — Там прості пацани не йшли — бігли серйозні бики. — Правда, що за кидки «коктейлів» платили? — Я такого не чув. Можна сказати, що на Грушевського були прості люди, як ми. А комусь може й платили… — У самообороні євроМайдану теж «прості» люди? — Є п’ять сотень нормальних: 2-а, 4-а, 8-а, 29-а і 31-а. Вони дійсно знали, за що стоять. — А всі інші? — Ну, особисто всіх я не знаю, але там таке, шо… Бидло. Понапихує на себе броніжилєтів ледь не по два, ножів, пістолетів. Але коли йде до діла, він тікає з тим всім. Чого ж ти на себе то все вдягаєш? — Названі вами п’ять сотень стояли до кінця? — Так. Можна сказати, що вони найбільше постраждали. Ви дивилися список загиблих? Де там є з «Правого сектора» хтось? Прості люди! Читайте: Убийство Небесной сотни не на совести Януковича, — МИД Эстонии «Провокатори — то прості люди» — Ви обмовилися, що час додому. — Так, вдома не все закінчено. По інтерв’ю депутати наші більше воювали, ніж ми. — Ви десь працюєте? — Так, на новобудові трохи далі Львова. Приїду й одразу можу працювати. Хлопці з розумінням поставилися, що я в Києві. — Скільки вам коштувало прожити в Києві? — Спочатку я взагалі грошей не витрачав. А потім передавали мама, брат. Сигарети трошки ліпші уже купляв. Тут носили сигарети, але не завжди можна було попасти на нормальні. — Алкоголь був? — Ну так… Пиво пили, не буду брехати. Та і що, не бачили, що п’яних лапали? Канєшно, що було. — П’яні на евроМайдані — це ж провокатори, «тітушки». — Провокатори — то прості люди, що ніде не записані. Було таке, що я йшов у «Біллу» (на Європейській площі. — Р. Б.). Взяв два пива й не міг з ним пройти далі супермаркета. Прийшла та самооборона, окружили мене і давай там, що я провокатор: «Що ти бухаєш?.. Ми тебе на п’ятий поверх в профспілки заведем!». Я повернувся назад у супермаркет, подзвонив своїм, і вже почали по-інакшому говорити. Нам ще помогли охранники магазину. Казали, що самооборона їх замахала: прості кияни не могли ніякого алкоголю купити. — До вашої барикади підходили Парубій, інші депутати? — Чи був хтось з телевізора? Ні, нікого не було… — Парубій розчарував? — Я думаю, то давно вже було сплановано, хто має померти. Парубій особисто сказав зі сцени, що своїх людей на м’ясо не пустить. Тоді нащо та самооборона створювалася? Стільки скриньок (для пожертв. — Р. Б.) у них стоять на майдані, що то просто капєц…
— Штурм пам’ятаєте? — Є провали. — Ви стали свідками вбивств? — Так. Бачив, як мужику голову відірвало гранатою біля мене… Так сталося, що граната за капішон йому впала… — Від вас далеко? — Три метри. Десь так. … «Свою проблему я вирішив» — За що стояв євроМайдан? — Я не знаю за цілий майдан. — Ви? — Я стояв, бо катували мене в міліції. Просто то надоїло вже. — Привід? — Хотіли приписати побиття, хоча в той день мене взагалі не було в місті. — Згодом вашу провину довели? — Не довели. — Нині Україна змінилася? — Ну, ці хоч тепер побояться щось таке зробити. Кажуть, у нас в формі міліції не ходять уже. — В принципі, свою проблему ви вирішили? — Ну так. Віддав усе, що міг. — На євроМайдані довіряли політикам? — Ні, ми взагалі не ходили на ті вече. Можу сказати не лише за себе. Ми не любили то все слухати. Ніяких компромісів… «В рукопашку не бився, ножем відбивався» — Ви вступали в рукопашний бій? — Був бій з тітушками. — Коли? Де? — Година сьома ранку, коли догорав Будинок профспілок. Ми, шестеро, йшли поспати в Михайлівський собор. Наші палатки стояли біля профспілок, теж згоріли. Ми виходимо за поворот, стоїть товпа людей, чоловік сто, в такій формі, як у наших. Буквально чоловік двадцять підбігло. В рукопашну я не бився, ножем відбивався. — Ножем? — Так. Мав ніж із собою. — Ви когось поранили? — Так, сто процентів. — Людина впала? — Злапалась за груди, а другий кричав дуже. Не знаю… Решта побоялися йти. Ми почали тікати. Чули, що затвор хтось дьорнув. — А страх? — Я за то навіть не думав. — Ви себе контролювали? — Я не знаю взагалі… Страшно не було… — Інстинкт самозбереження? — Так, щось на то більше похоже. На другий день, як нормально проспишся, починаєш думати, як ти взагалі туди пішов. І то не тільки моя така думка. Всі питались: «Як то ми йшли?». Я зранку був в шоці, як я туди пішов… Я не знаю, як то відчуття назвати… «Люди візьмуть владу силою» — Нині ви щось очікуєте? — Та чекаю. Зараз наші їздять на пост в Бориспіль. Але кажуть, що то вже закругляється помалу. — Це фінал євроМайдану? — Не фінал, бо знайомі їздять по директорах фірм, заводів, де не платять зарплату. — І? — Перший раз просять, другий раз не просять. — Це на Львівщині? — Ні, по Києву і Київській області. — Коли повернетеся, теж плануєте таким займатися? — Подивимося. Якщо знайдуться однодумці, хоча би група з десяти чоловік. Менше рипатись не має сенсу. — Ви розумієте, що це незаконно? — Так. — Але все одно плануєте? — Так. А як: людина стільки працює, а їй гроші не платять? — Тобто повернення України до євроМайданівської не буде? — Не буде. — Люди візьмуть владу силою? — Думаю, що так. Але я думаю, Майдан буде стояти мінімум до виборів президента. Читайте: Кому не поздоровится в третьей фазе Майдана «Вова Борода вкрав сорок тисяч» — За кого голосуватимете? — А я думаю, взагалі не піду. По-перше, не встигну паспорт зробити, бо він згорів у палатці. — Януковича ненавидите? — Навіть ніколи за нього не думав… Та й за Юльку теж. Коли Тимошенко приїздила на Майдан, її люди не впускали. А потім самооборона всіх відтиснула, зробила коридор. Люди не хочуть її тут бачити. Як то так: приїхала в колясці, а через два дні вже ходить!? Я навіть не знаю, як то назвати… Чи вони грають на відчуттях людей, бо ми її маємо пожаліти… — Ви націоналіст? — Ні, я не є такий, щоб дуже до раси примахуватись. — Але «москаляку на гілляку», мабуть, співали? — Було. Але прості росіяни за нас… І ще одне згадав про Грушевського. До штурму був такий старший Вова Борода. Ми думали, що він з простого люду, а він вкрав з каси гроші, ті, що збирали на броніжилєти. — Багато? — Сорок з чимось тисяч. — На своїй барикаді ви теж збирали кошти? — Раз поставили скриньку на сигарети, але зразу прийшла самооборона і скинула її, бо ми ніде не записані. — Тобто на збирання грошей була монополія? — Так, ще треба мати право це робити. …І оцей Борода, який втік з грошима, казали пацани, знайшовся. Коли приїхали до нього додому, чогось в нього були ментовські шумові гранати. Де він їх взяв?
— Розкажіть про найемоційніший момент за час евроМайдану. — Тоді, коли снайпер стріляв, і люди падали. Хтось казав не обертатися і по боках не дивитися. — Ви бігли чи відсиджувалися у прикритті? — Ні, прикривався під щитом. Каска, броніжилєт, щит… І хтось кричав не обертатися і просто йти вперед. Я потім уже зрозумів чого: обернувся, а той впав, той впав, той кричить… Вже тоді трохи було страшно. Але все рівно щось не думалося про смерть. Ну я так зрозумів, що пацані ті, що падали, теж так думали. А тут «опа», і є… — Ви здивувалися, коли залишилися живі? — Та всі в шоці були! З кожної групи, хто туди йшов, були постраждалі, а у нас ні одного з тих шести чоловік. … «Хто більше піарився, той більше мав грошей» — За яких умов ви повернетеся на євроМайдан? — Якщо ще щось почнеться. Стояти, сидіти, їсти — надоїдає. — Як ви ставитеся до героїв євроМайдану — Черновол, Булатова? — За Черновол нічого не чув. А за Булатова багато чого чув. У мене знайомі пацани в автоМайдані. Його ж помили нормально. Де ті шрами? Комп’ютер купив за общі гроші собі. Дзиндзя. 20 тисяч євро. — Тобто? — Нібито мав забрати гроші, які передавалися з Європи. І він так зробив, ніби тих грошей не брав. Але ті гроші дійсно йому передавали — це всі знають. — Показухи було багато? — Дуже багато. Кожен день. Що від «Правого сектору», що від самооборони. Саму більшу показуху робив «Правий сектор». Можна так сказати: хто себе піарив, той більше і грошей мав. Бо прилітав з Америки наш земляк і на планшет зняв (його попросила діаспора), як заніс в «Правий сектор» 4 400 доларів. А на другий день до нас на барикади приходить знайомий, який старший у «Правому секторі». Показуємо то відео. Він каже: «Не було таких грошей». Американець говорить, що місяць тому сім тисяч передавав. І теж не було тих грошей. То я знаю особисто за одного, що зафільмовано. — Вам шкода, що інші нажилися, а ви три місяці просиділи задарма? — Я за те не думав. Якщо треба гроші — дзвоню, передають. «Були би в сраці» — Ви ображаєтеся, коли вас називають бандерівцями, коли кажуть, що такі, як ви, не хочуть працювати? — До голови собі навіть не брав. Але деякі кияни приходять і кажуть, що якби не ви, бандерівці, ми би були далі в сраці. Кажуть, й так не дуже поміняли, бо не подобаються оті парубії, але хоч неадекватну людину відігнали від влади. — Небесна сотня? — Прості люди. З моїх знайомих вбито 14 чоловік… Було й таке, що мужик простояв три години з нами — і нема мужика… — Скільки вам років? — 25. — Батьки вас відговорювали від євроМайдану? — Нічого не говорили. Ну, батька нема, а мама… Тата брат дзвонив найбільше, переживав сильно… … «Як жив, так і буду жити» — Чи була боязнь, що доведеться відповідати за скоєне? За захоплення будівель наприклад. — Було таке. Думав за те, що після тої влади прийде ще гірша. І почне розбиратися, хто був, коли був, скільки був, стояв. Зараз за те не думається. Саме більше переживалось за те, що було би, якби ми не виграли. Як йти додому, і там, я чув, мене вже чекала міліція. — Мости спалені. — Так. Багато таких історій: приїхав додому, і вже тебе шукають. У Львові маю таких знайомих. — Який подальший план? — Я думаю, що ще не дуже мене поміняло. Який був, такий і лишився. Як жив, так і буду жити. — Хіба людина не змінюється, коли на її очах іншій людині відриває голову? — Приходив психолог, говорив з нами. Радив з кимось говорити про те, що бачив. — Ви себе відчуваєте героєм євроМайдану? — Ні, навіть не здається, щоби щось таке було. — А де ваша військова форма? — Зняв, бо вже надоїло ходити. Нема потреби її одягати. Ті, що зараз ходять, позують з броніжилєтами, мечами, ланчаками, чого там тільки немає зараз… — Ви ставитеся до них з презирством? — Так, я не люблю таких людей… Ще одне: наші старші хотіли вийти на сцену і розказати правду. Але як тільки почали говорити — зразу пропав звук і крикнули, що то провокатори. Я в шоці, як вони втікли з тієї сцени, що їх не полапали. — Ви відійшли від пережитого під час штурму? — Та ні, деколи ті картинки появляються. — Жахи сняться? — Було. Мені розказували, що я вночі кричав, як спав. Та не тільки я, там Женя ще такий. Не можна було розібрати, що кричав. Здається, когось кликав… — А чого додому наступного тижня, а не сьогодні? — Та ще трошки побуду. Вже стільки був, то тих пару днів… А на другий тиждень точно поїду. P.S. Герой статьи разрешил публиковать свои фотографии, отлично понимая, что вскрывая подноготную евроМайдана, он ставит свою жизнь под угрозу. В случае возникновения опасности и угрозы жизни герою статьи редакция The Kiev Times примет соответствующие меры. P.P.S. После угроз в адрес героя публикации, мы вынуждены удалить его фотографии. Владимир сообщил: за сказанное о непопулярной и неосвещенной ранее в СМИ стороне евроМайдана ему не просто угрожают — началась охота. Владимир вынужден покинуть евроМайдан и скрываться.
телок (-) - Руслан 08.03.2014 16:53:40 (10, 0 b)